Здобуті завдяки її вивченню знання є підґрунтям формування майбутніх фахівців соціальної сфери. У пропонованому навчальному посібнику розкрито теорію, методологію, практичні підходи, досвід і проблеми соціального виховання особистості за різних умов і в різних середовищах. Облік різних сторін взаємодії людини і суспільства дозволяє зрозуміти природу людини, виділити аспекти, які можна аналізувати в рамках науки, і ті, які вимагають використання позанаукових уявлень. Потенційні можливості людини виявляються набагато більш різноманітними, ніж це передбачалося дотепер.
Вона виражає власний світ індивіда, його особливий життєвий шлях. Виявляється в рисах темпераменту, характеру, у специфіці інтересів, якостей інтелекту, потреб і здібностей індивіда. Людина стає індивідуальністю, коли її особистість збагачується одиничними та особливими, неповторними властивостями. Заслугою вченого є й те, що він у межах еволюційної концепції, яка має загалом нелінійний характер, обґрунтував єдність біологічної та соціальної природи людини. Де Шарден вибудував такий ланцюг еволюції людини; австралопітек — пітекантроп — синантроп — homo sapiens. Формування нової ідеології, що здатна консолідувати широкі верстви населення, або ж функціональне відновлення традицій, за допомогою яких відбувається соціальна мобілізація. Неефективне проходження процесів соціокультурної модернізації, коли в суспільстві «старі» нормативно-ціннісні регулятори життя вже не є загальнозначущими, а нові ще не склалися або не почали повноцінно функціонувати.
- Функціонування з точки зору людських вимірів передбачає користування поняттям статус.
- Цінності культури особистість перетворює на поведінку, культура живе в особистісній поведінці людини.
- Цінності та ціннісні орієнтації суспільства формують систему норм поведінки особистості.
- Тварина живе серед природи і не трансцендентує її, вона не усвідомлює себе і не має потреби в самототожності, як це властиво людині.
Діяльність має ціле усвідомлений і цілеспрямований характер. (social security/safety) -сукупність юридичних і соціальних гарантій, що забезпечують кожному індивіду реалізацію його прав (права … (франц. socialisme від лат. socialis – суспільний) – вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного … Цілком інша річ «народна історія» – те, що прийнято називати історичною пам’яттю.
Матеріал з PSYH.KIEV.UA — Вісник психології і соціальної педагогіки
Початок новоєвропейської науки пов’язаний з дослідженнями небесних тіл Ніколаєм Коперніком, а також дослідженнями Тіхо Браге, Кеплера, Галілея. Кщо результати наукового дослідження мають фундаментальний характер, якщо це принципові теоретичні висновки, то вони можуть істотно вплинути на світогляд, спричиняючи його зміни. Сформувалась постнекласична методологія, що виявляє потужні методологічні можливості стосовно дослідницьких ситуацій в сучасній науці – полідисциплінарних, міждисциплінарних та трансдисциплінарних. Отже, сфера постнекласики цілком може бути визнана гілкою сучасної філософії науки. Рассела, який розв’язував проблему засад математики, та Л.Вітгенштайна, викладених в «Логіко-філософському трактаті. Згодом філософія науки вийшла далеко за межі позитивізму, що представлено в критичному раціоналізмі К.
І суспільство, в якому затребуваним виявляється середній, односторонній людина, що переслідує досягнення переважно матеріальних цілей, справедливо вважається хворою (Е. Фромм та ін.). У цих умовах головним завданням стає формування людини, здатної більш-менш адекватно оцінювати ситуації, в які він виявляється включеним. Слід, однак, відзначити, що зміна характеру науки і типу раціональності значно розширює можливості використання різноманітних каналів зв’язку людини і суспільства, серед яких найбільш значущим на сучасному етапі розвитку суспільства є етика. Орієнтація на етичні принципи веде до консолідації суспільства і полегшує включення людини в контекст культури, в найрізноманітніші її компоненти (наука, релігія, мистецтво та ін.). Зрозуміло, що цей процес набагато легше простежується в соціальному та гуманітарному пізнанні. Поняття статусу конкретизується поняттям ролі.
Наприклад, діяльність революціонерів, терористів тощо. Вищою характеристикою суспільних якостей людини є поняття «особистість», яке використовується для позначення індивіда в межах його соціальних характерис тик. Засадничими чинниками, які сприяють перетворенню людини на особистість, є саме життя, діяльність та процес виховання. https://www.bachuna.net/ При цьому домінантного значення для перетворення біологічного індивіда на соціальноінформативну особистість набуває діяльність (практика і праця). Принагідно зауважимо, що серед рецензентів посібників [1; 2; 6] немає жодного доктора наук із соціальної педагогіки, що можливо і спричинило вищезазначені недоречності.
2. Парадигми і теорії соціальної педагогіки
Соціальна система є найскладнішою з відомих систем об’єктивної реальності, що охоплює сукупність соціальних об’єктів і суб’єктів, їхніх властивостей і відносин, що утворюють цілісний соціальний організм. З потребами та інтересами тісно пов’язані цінності. Цінність виражає соціальне ставлення людини до об’єктів та явищ оточуючої дійсності. Це позитивне чи негативне значення конкретних явищ дійсності для суб’єкта, це те, що є суттєвим, важливим для нього. Цінності визначають ціннісні орієнтації особистості. Наприклад, статус лікаря — це певні права і обов’язки, переважно закріплені законом.
Воно розкриває закономірності, що прокладають собі дорогу через хаос випадковостей. Пізнання озброює суб’єкта діяльності істиною і дає змогу діяти в руслі об’єктивних законів соціального розвитку, а не всупереч їм. Раціональна діяльність не можлива без пізнання. Тільки воно вказує людині напрями руху вперед, обґрунтовує горизонти майбутнього, засоби його досягнення. Це засвоєні людиною соціально значимі норми, стереотипи, соціальні заповіді, заборони, що стали внутрішньо необхідими людині, обмеження, які диктує людині суспільство і які людина добровільно бере на себе. Цей прошарок особистості формується у процесі виховання і проявляється у вигляді совісті.